• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Бібліотечні видання

Голос Чорнобильського Полісся

«Творчість Василя Скопича потрібна українській нації.

Це глибинний голос народу, що прагне гідного життя.»

Народний депутат України Михайло Сирота

Найбільше щастя людини - творчість. Саме так вважає заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії імені Катерини Білокур, Василь Платонович Скопич. І можна сказати що це дійсно так, адже 16 січня 2017 року Василю Скопичу виповнюється 70 років. Та не тільки 70 - річчя з дня народження відзначає в цьому році художник, а ще й 50 - річчя творчої діяльності. Отже ювілей у Василя Платоновича подвійний.

Василь Скопич - всебічно обдарована людина. Він схильний до філософського, поетичного, живописного і музичного мислення. Притому, Бог (разом з батьками) наділив його різнобічними талантами: він і самобутній художник, і столяр - червонодеревник (це - найвища кваліфікація таких спеціалістів), і музикант. Поєднується все це в ньому органічно, не заважаючи одне одному, а лише доповнюючи. Отож з легкістю може переключитися з одного виду діяльності - творчої! - на інший. Творчої тому, що навіть «столярка» рук Василя Платоновича - то завжди щось оригінальне, несхоже на «масовку».

З-під пензля художника Скопича за кілька десятиліть його мистецького самовираження народилося дуже багато художніх полотен, які сміливо можна віднести до розряду талановитих - і за формою, і за змістом, і за способами втілення глибокої думки.

Народився Василь Платонович Скопич 16 січня 1947 року в селі Макарівка Іванківського району Київської області.

В 1964 році закінчив Іванківську середню школу та музичну школу по класу баяна. В цьому ж році поступив в Херсонське музичне училище.

В1967 – 1969 рр. проходив строкову службу в Москві. За цей час відвідав усі музеї, в тому числі Третьяковську галерею та музей ім. Пушкіна. Саме в армії серйозно почав займатися малюванням, хоча і до цього малював у шкільних стінгазетах.

З 1970р. по 1993р. працював вчителем Іванківської музичної школи і весь час малював.

В 1972 році познайомився з мистецтвознавцем Григорієм Мєстечкіним, і це знайомство без перебільшення стало переломною віхою в його житті. За його порадою почав вивчати народний живопис і існуючі в ньому традиції, шукати свій творчий шлях. «Перший портрет, який я створив, - згадує художник - був портрет жінки - Героя Соцпраці Любов Назарівни Бойченко. Я сам з трудоголіків, і мені завжди подобалися люди, які вміють працювати. ...Я її зобразив у образі Оранти, Софії Київської. Тільки на долонях намалював льон. Чому льон? Бо на нашому Поліссі він був головною культурою. І весь наш район процвітав на льонарстві». Саме з цього портрета розпочався цикл « Квіти мої -люди.-»- Героями цього циклу стали трудівники, які працювали на рідній землі. Це кращі люди краю, знані земляки. «Польова царівна» - це полотно про Ганну Яківну Кобернюк, яка не один десяток років була головою колгоспу с. Прибірськ, кавалер ордена Леніна, Трудового Червоного прапора, депутат Верховної Ради. Картини цього циклу «Квітка полісся», «До радості», «Радуйся земле», «Комбайн - мрія». «Господар землі», «Мати - земля» - експонуються в м. Яготині в музеї К.Білокур.

Величальна народному подвигу звучить в картинах майстра «Квіти вічного вогню», «З війни чекають сина», «Професор Буйко».

Митець і час. Ці два поняття органічно і нерозривно пов'язані між собою . Художник не може стояти осторонь життя .

В 1986 року після Чорнобильської трагедії, під її впливом, розпочав працювати над циклом картин «Зірка Полин». В цьому році В.П.Скопичу присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості України.

Чорнобильський цикл, як каже сам художник, найважча робота в його житті. До цього циклу ввійшли три портрети - Героїв Радянського Союзу - полеглих Віктора Кибенка, Володимира Правика та Леоніда Телятникова, картини «Евакуація Прип'яті», «Радіофобія». Цей цикл пройшов глибокою раною через серце митця.

1994 році вистава картин циклу «Зірка Полин» експонувалася в Данії в містах Копенгаген та Оденсе

1993 році В.П.Скопич став лауреатом премії ім. Катерини Білокур.

В травні 2001 року до 15 - річчя Чорнобильської трагедії було відкрито експозиції виставки Заслуженого майстра народної творчості Василя Скопича «Зірка Полин» в Національному політехнічному університеті «КПІ» в картинній галереї живопису славетного Григорія Синиці, лауреата Національної премії ім.. Т.Г.Шевченка, який свій творчий доробок майже за півстоліття передав у дар рідному народові. Мотивуючи своє рішення Г.Синиця у листі до Президента написав, що він прагне «що наше життя, наше щастя має передусім визначитись саме духовністю, любов'ю, коли Україна, її державність і доля має бути сьогодні понад усе. І шанувати Україну, її народ - означає шанувати його духовну красу, його традиції, мудрість». 1 ось саме в галереї такого видатного художника, і такого патріота України, і був удостоєний наш земляк Василь Платонович Скопич представити виставку своїх творів, де в основному відтворено почуття та думи земляків - поліщуків у їхньому мужньому протистоянні Чорнобильському лиху. Тисячі юнаків і дівчат милувались поєднанням кращих традицій народного живопису з унікальною технікою і багатою колористикою, що підпорядкована єдиній меті - застерегти людство від безумного і небезпечного втручання у природу, що може обернутися великою бідою для всієї планети. У кожній картині є щось символічне і філософське.

На відміну від багатьох художників, які звертаються до теми Чорнобильської катастрофи, Василь Скопич вирішує її у своїх картинах . без нагнітання жахів, не використовує тут темних, похмурих кольорів, а натомість вдається до яскравих, інтенсивних і геніально насичених барв. Завдяки цьому він досягає надзвичайного впливу на глядача, відтворює трагедію рідного Чорнобильського Полісся з його віковічними традиціями, красою, мальовничими краєвидами. Саме так бачать Полісся ті, хто живе, хто змалечку закоханий у цю землю і не може залишити рідний край, прагне до його відродження з вірою і надією. Недаремно промовисті за змістом картини Василя Скопича, неповторні за своїм образним колористичним вирішенням та мудрістю: «Світла дорога до храму», «Наді мною чорнобильське небо, а зі мною чорнобильські душі», «...Ученість, добром не підкута, то лжа єсть прелюта», «А ймення зорі тій - Полин».

В 2003 році теж в травні до 17- ї річниці Чорнобильської трагедії в Національному музеї Чорнобиль» була влаштована виставка картин Василя Платоновича «О земле втрачена, явись!», на якій було представлено картини із циклу «Зірка Полин», та ще з першого циклу художника «Квітки, мої люди».

І вже у 2004 році до 18 - річниці Чорнобильської трагедії художник передає 34 свої картини в Національний музей «Чорнобиль» з правом музею самостійно влаштовувати виставки, в тому числі й закордоном. Хай побільше людей знайомляться з його творчістю, а вона впливає своїми засобами на свідомість жителів планети, аби не повторювати глобальних помилок.

Адже художник присвятив 5 своїх картин своїм подіям 11 вересня 2002 року в США, тобто темі міжнародного тероризму. Як, бачимо Василь Платонович не тільки відображає життя швидкоплинного часу, а й крокує з ним в ногу. Бо жодна важлива подія чи в Україні, чи за кордоном не пройшла осторонь його творчості.

Як у кожного митця, у Василя Скопича буває сплеск творчої активності, а потім деякі перерви. Поштовх дають події політичні, культурні, соціальні. Декілька картин присвячені політичним змінам, які відбувались в Україні в період Помаранчевої революції. Це портрети Президента України В.А. Ющенка, Ю.В.Тимошенко та інші, об'єднані символічною назвою: «До світла, до сонця», «Повернення надії», «Помаранчева революція».

В 2008 році у Верховній Раді України в квітні місяці відбулася виставка картин заслуженого художника народної творчості, лауреата премії ім. Катерини Білокур Василя Скопича. Виставка організована з ініціативи Комітету з питань екології та наслідків чорнобильської аварії, і приурочена до парламентських читань названої тематики.

На виставці були представлені картини Чорнобильського циклу, що відображають життя краю до і після аварії на ЧАЕС: «Пам'ять серця» (1983), «Реквієм» (1993), «Пекельна ніч», «Палаюча земля Полісся», «Наді мною чорнобильське небо, а зі мною чорнобильські душі», «А ми будемо жити». А також, картини на міжнародні теми («Обличчя тероризму»(2002р.), «Лихо одне не приходить»(2001р.), якими художник застерігає людське товариство від необдуманих кроків.

Другий розділ експозиції - «Реалії нашого життя» - був представлений картинами «Чорнобильське дерево», «Алчность», «Злидні», «Як це потрапити до Євросоюзу?», «Лис крокує в депутати» та «Повернення надії» і «Зірка Карпат».

Всі виставлені картини привертали увагу своїм яскравим колоритом, змістовністю, вдалими назвами та відтворенням злободенних тем.

Художник в останні роки трохи змінив свій стиль творчості, тут уже присутній більш виражений реалізм життя, його реалії не завжди відрадні. Про це свідчать його твори:« Образ нашого часу», «Екологічний звір та його творці», «Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться». Своїми картинами він прагне достукатися до свідомості людей. «Герої його картин - абстрактно - типізовані особи, які несуть у собі загальносуспільні проблеми, виражають їх в алегорично - відвертому і неприхованому вигляді. Й цим самим не залишають у споглядача жодного шансу на нерозуміння процесів сьогодення» - так пише про нього наш земляк - заслужений журналіст України Павло Якович Смовж.

Картини В.П.Скопича притягують до себе - глибокою багатозначністю, важливістю порушеної проблематики, образністю подачі задуму та його реалізації. Його твори змушують напружувати уяву й думку, міркувати: а що цим хотів сказати автор в своїх картинах -таких простецьких на перший погляд, іноді - гумористичних, але дуже серйозних і багатопланових за змістом.

Хтось з критиків - мистецтвознавців сказав колись, що Василь Платонович Скопич у своїх художніх творах перетворює казку в дійсність і навпаки. З цим частково можна погодитись, бо так органічно поєднуються реальність і казковість,натуралізм і абстракція. Тобто схожість з образністю. А це і є яскравим проявом народного мистецтва. Яким є мистецтво художника Василя Платоновича Скопича.

Кiлькiсть переглядiв: 296

Коментарi